Богдан Кобилинський

Кожен відвідувач нашого клубу напевне знайомий з Богданом – привітний, усміхнений, завжди готовий прийти на допомогу молодий тренер. Богдан досвідчений атлет і він точно знає як зробити з Вас «цукерочку». Про свій шлях від першого відвідування тренажерного залу і до сьогодні Богдан ділиться з нами у розповіді.

Над своєю теперішньою формою важко працював декілька років. В юності був дуже худим, лікарі навіть хотіли ставити діагноз – дистрофія. Все дитинство скільки себе пам’ятаю був дуже слабким. Коли ставав дорослішим хотілось бути сильним і мати атлетичний вигляд. Почав займатись на звичайному спортивному майданчику. Пам’ятаю як шість років тому, в 9 класі, змінив його на тренажерний зал. Відверто кажучи, спершу було трішки боязко туди ходити і почувався "не в своїй тарілці", адже в залі всі були міцні, накачані, сильні, на відміну від мене. Та незважаючи на це відчуття я продовжував займатись і з мене ніхто не кепкував, а навпаки допомагали з тренуваннями. Радили які вправи краще виконувати, в якій послідовності будувати тренування, коротко кажучи ділились досвідом, а я прислухався. З того моменту я втягнувся в бодібілдинг і сьогодні для мене це не лише хобі, але й робота.

Через декілька років після початку тренувань один товариш по тренажерці підмовляв мене прийняти участь в змаганнях. Спершу я не сприймав серйозно його пораду, але під натиском друга все ж таки здався. Осінню 2013 року вперше виступив на змаганнях з пауерліфтингу. На яких виконав спортивний розряд – Кандидат у Майстри Спорту України. Перші змагання для мене були новим досвідом і досить успішним. Вперше на помості і одразу призове місце та КМСУ. Було неймовірне відчуття радості і піднесеності. Додому їхав задоволений з медаллю.

Після цього було ще декілька виступів, останній в Луцьку, на Чемпіонаті України. Ці змагання були важливі для мене, адже ставив перед собою за мету отримати звання Майстра Спорту України і потрапити в трійку призерів. Розряд виконав, проте в призи не потрапив, зайняв четверте місце. Не засмучуюсь і продовжую тренування та підготовку до майбутніх змагань. Впевнений все задумане вдасться втілити, адже маю хорошу підтримку своєї родини. Рідні мене у цій справі підтримують із застереженнями і хвилюються щоб не перенавантажувався. Я їх заспокоюю та не розповідаю детально про тренування, щоб не хвилювались. Кажу що не навантажую себе, іх це заспокоює. Друзі також підтримують, хоча раніше траплялось і навпаки - відмовляли займатись пауерліфтингом. Зараз такого немає, тому що кардинально змінилось коло спілкування, зовсім інша компанія. Серед моїх товаришів все менше людей віддалених від такого роду занять. Якщо такі трапляються, - просто не звертаю уваги, так спокійніше, на настрій тренуватись це зовсім не впливає. Адже головне в будь-якому занятті – мотивація, без неї ніяк. Особисто мене мотивує налаштування «Не можна зупинятись!». Здається що коли зупинюсь то зраджу самого себе, свій вибір. Виходить я даремно витратив роки на тренування, і вся моя праця була марною? Хіба я для цього прикладав зусилля, витрачав на це стільки часу та хвилювань? Не можна просто взяти і перекреслити все що було напрацьовано протягом шести років. Життя – це рух!

На останок хочу порадити не вагатись і починати працювати над собою вже сьогодні. Не шкодувати себе на тренуваннях і викладатися на повну. В майбутньому результат буде гідною винагородою. Тренуйте тіло і дух!